У Світлі Істини – Послання Ґраля, Том 3 (E-книга)

РІЗДВО

Свята ніч! Радісні співи у тріумфуючій вдячності полилися колись через усі рівні Творіння, коли Син Божий Ісус народився у хліву в Віфлеємі, і пастухи на полях, з духовного зору яких під час цього радісного потрясіння Всесвіту була знята пов’язка, щоб вони могли свідчити про незмірне звершення та звернути на це увагу людей, зі страхом впали на коліна, бо були вражені новим, незбагненним для них.

Страх був у пастухів, яких тимчасово зробили з цією метою ясновидющими та яснослухаючими. Боязкість перед величчю цього звершення, перед Усемогутністю Бога, що проявилася при цьому! З цієї причини вісник зі світлих височин спочатку заспокійливо сказав їм: «Не бійтесь!»

Це слова, які ви щоразу знаходитимете, коли вісник зі світлих височин говорить з людьми, бо коли земні люди споглядають та чують високого вісника, то перше, що вони завжди відчувають, – це страх, викликаний тиском сили, якій вони у такі моменти теж трохи відкриті. Лише найменшою мірою, бо трохи більше її вже мало б придавити та спалити їх.

І все-таки це має бути радість, а не страх, якщо тільки дух людини прагне до світлих височин.

Не всьому людству це було відкрите у Святу ніч! Крім Зірки, що проявилася грубоматеріально, ніхто з земних людей не бачив світлого вісника та світлих сонмів, що оточували його. Ніхто не бачив та не чув, окрім небагатьох пастухів, обраних для цього, які в своїй простоті та зв’язку з природою могли якнайлегше відкритися цьому.

І такі великі провіщення тут, на землі, ніколи не зможуть здійснюватися інакше, ніж через небагатьох обраних для цього! Пам’ятайте про це завжди, бо скасувати заради вас закономірність у Творінні не можна. Отже, не створюйте фантастичні картини про різні події, які ніколи не зможуть відбутися так, як ви це собі уявляєте! Це безмовні вимоги, які ніколи не виникають зі справжніх переконань, а є ознакою прихованої невіри та духовної інертності, що не прийняла Слово мого Послання так, як воно цього вимагає, щоб змогти стати живим у людському духові.

У той час пастухам повірили, принаймні на короткий час. Сьогодні таких людей лише висміюють, приймають за навіжених або навіть за шахраїв, які таким чином хочуть добитися земних вигід, бо людство впало надто глибоко, щоб ще змогти сприйняти поклик зі світлих височин як достеменний, особливо коли воно саме не може його почути, а також саме не може нічого побачити.

Люди, невже ви вірите, що через це ваше глибоке падіння Бог повалить досконалі закони в Творінні, тільки щоб послужити вам, щоб самому навести міст через ваші помилки, компенсувати вашу духовну інертність? Досконалість Його законів у Творінні є та завжди залишиться недоторканною, незмінною, бо вони несуть святу Волю Бога!

Так і великі провіщення, яких ви нині очікуєте, ніколи не зможуть здійснитися тут, на землі, інакше, ніж у тій формі, яка вам уже давно відома, яку ви також визнаєте, коли вона перебуває в далекому минулому.

Так званий добрий християнин без роздумів назвав би богохульником та вважав би великим грішником ту людину, яка насмілилася б стверджувати, що сповіщення про народження Сина Божого пастухам – вигадка.

Проте той же добрий християнин із завзятим збуренням відкидає сповіщення нинішнього часу, незважаючи на те, що вони дані таким самим способом – через обдарованих для цього, і без церемоній називає цих посередників теж богохульниками, в найкращому разі, можливо, фантазерами або хворими, а часто – введеними в оману.

Але подумайте самі: де ж тут здорове мислення, де строга послідовність і де справедливість? Односторонні та хворобливо обмежені ці погляди строго віруючих, як вони самі охоче називають себе. Однак у більшості випадків це інертність їхнього духа та людська зарозумілість духовно слабких, що завжди з цього випливає, які намагаються принаймні для виду гарячково вхопитися за подію того часу, колись вивчену, але ніколи справді не пережиту внутрішньо. Однак такі люди взагалі не здатні до прогресу свого духа і тому відкидають усі нові одкровення.

Хто з віруючих узагалі відчув велич Бога, що криється у події, яка тихо відбулася в ту Святу ніч завдяки народженню Сина Божого? Хто здогадується про ту милість, яка разом з цим як дар випала на долю землі?!

У той час у сферах було тріумфування, сьогодні – скорбота. Лише на землі багато людей намагається порадувати себе або інших. Але все це не в тому сенсі, як мало б бути, якби в людському духові проявляло себе пізнання або взагалі істинне поняття про Бога.

При найменшому передчутті реальності з усіма людьми сталося б, як з пастухами, адже через велич цієї події взагалі не могло б бути інакше, – вони одразу впали б на коліна… від страху! Адже у передчутті першим мав би виникнути потужний страх та придавити людину додолу, бо разом з передчуттям Бога виявляється й велика провина, яку звалила на себе людина на землі одною лише байдужістю, з якою вона приймає Божі милості і насправді нічого не робить натомість у служінні Богові!

І як це дивно, що кожна людина, яка одного разу винятково захоче піддатися справжньому впливу Різдвяного свята, намагається при цьому перенестись у дитинство!

Адже це треба розглядати, як досить виразну ознаку того, що як доросла вона взагалі не спроможна пережити Різдвяне свято у відчутті! Це доказ того, що вона втратила дещо, що мала, коли була дитиною! Чому ж це не змушує людей задуматись!

І знову інертність духа заважає їм приділити серйозну увагу таким речам. «Це для дітей», – думають вони, а в дорослих на це зовсім нема часу! Їм треба обдумувати дещо більш серйозне.

Більш серйозне! Під цим більш серйозним вони мають на увазі лише гонитву за земними речами, тобто роботу розсудку! Розсудок швидко відтісняє спогади далеко назад, щоб не втратити першості, якщо одного разу буде надане місце відчуттю!

В усіх цих фактах, що здаються такими дрібними, можна було б розпізнати найважливіші речі, якби тільки розсудок дав на це час. Але він має верховенство й бореться за нього з усією хитрістю та підступністю. Тобто не він, а насправді бореться те, що використовує його як інструмент та ховається за ним, – тьма!

Вона не хоче дати знайти у спогадах Світло. А як жадає дух знайти це Світло, почерпнути з нього нову силу, ви можете пізнати з того, що разом зі спогадами про Різдво в дитячі роки пробуджується і якась невизначена, майже болісна туга, що здатна на деякий час по­м’якшити багатьох людей.

Цей пом’якшений настрій міг би стати найкращим ґрунтом для пробудження, якби він був використаний одразу ж та з усією силою! Але, на жаль, дорослі при цьому лише поринають у мрії, причому сила, що виникає, марнується, легковажно втрачається. І в мріях ця можливість проходить мимо, не змігши принести користь або знай­ти застосування.

Навіть якщо якась людина зронить при цьому кілька сльозинок, вона засоромиться цього, спробує приховати їх, візьме себе в руки фізичним зусиллям, у чому так часто впізнається неусвідомлений опір.

Яку велику науку могли б здобути люди з усього цього. Недарма у спогади про дитинство вплітається тихий сум. Це неусвідомлене відчуття, що втрачено дещо, що залишило після себе порожнечу, нездатність відчувати по-дитячому.

Адже ви й самі, безсумнівно, не раз помічали, як прекрасно та живлюще діє одна лише мовчазна присутність усякої людини, в очах якої час від часу спалахує дитяча безпосередність.

Дорослим не можна забувати, що дитяча безпосередність не є хло­п’яцтвом. Але ви не знаєте, чому дитяча безпосередність може так впливати, що це таке взагалі! І чому Ісус сказав: «Будьте як діти!»

Щоб проникнути у суть того, що таке дитяча безпосередність, ви повинні спочатку з’ясувати для себе, що вона аж ніяк не прив’язана до самої дитини. Адже ви, безперечно, самі знаєте дітей, яким бракує справді прекрасної дитячої безпосередності! Отже, є діти без дитячої безпосередності! Зла дитина ніколи не буде справляти враження дитячої безпосередності, так само як і погано вихована, тобто невихована!

Із цього ясно, що дитяча безпосередність і дитина – це два не залежних одне від одного поняття.

Те, що на землі називається дитячою безпосередністю, – це віть впливу із Чистоти! Чистоти у вищому сенсі, а не лише в земному, людському. Людина, яка живе у промені Божественної Чистоти, яка дає в собі місце променю Чистоти, здобула разом з цим і дитячу безпосередність, чи ще в дитячому віці, чи вже як доросла.

Дитяча безпосередність – це наслідок внутрішньої чистоти або ознака того, що така людина віддана Чистоті, служить їй. Адже все це лише різні мовні звороти, а насправді – одне й те ж.

Отже, лише внутрішньо чиста дитина може справляти враження дитячої безпосередності, і лише такий дорослий, який плекає в собі чистоту. Тому він діє бадьорячи та живлячи, викликає також довіру!

А туди, де є істинна чистота, може увійти й істинна любов, тому що Божа Любов діє у промені Чистоти. Промінь Чистоти – це шлях, яким вона йде. Вона була б не в змозі йти іншим шляхом.

До того, хто не прийняв у себе промінь Чистоти, ніколи не знайде доступу промінь Божої Любові!

Завжди пам’ятайте про це, і як різдвяний подарунок для себе проявіть твердий намір відкритися Чистоті, щоб у свято Променистої Зірки, що є святом Рози в Божій Любові, промінь Любові зміг проникнути до вас шляхом Чистоти!

Тоді ви відсвяткуєте це свято Святої ночі правильно, як це відповідає Волі Бога! Таким чином ви принесете справжню подяку за незбагненну милість Бога, яку Він щоразу дарує землі разом зі Святою ніччю!

Сьогодні проводиться багато богослужінь у пам’ять про народження Сина Божого. Зазирніть у духові або ж у спогадах в усілякі церкви, дозвольте заговорити при цьому своєму відчуттю і ви рішуче відвернетеся від зборів, які називають богослужіннями!

У перший момент людина здивована, що я так говорю, вона не знає, що я хочу цим сказати. Але все це лише тому, що досі вона ніколи не намагалася якось подумати про слово «богослужіння», а потім провести порівняння з тими діями, які називають богослужінням. Ви просто прийняли це, як і багато чого іншого, що за звичаєм існує протягом століть.

Та проте слово «богослужіння» таке однозначне, що взагалі не може вживатися у хибному сенсі, якщо тільки людина байдуже знову та знову безумовно не приймає звичай століть та не продовжує далі. Те, що нині називається богослужінням, – у кращому разі молитва, пов’язана з людськими спробами тлумачення тих слів, які, ніби сказані Сином Божим, були записані людською рукою лише пізніше.

У цьому факті нічого не змінити, жодна людина не зможе заперечити подібні висловлення, якщо вона хоче залишатися чесною щодо себе та того, що справді сталося. І насамперед, якщо вона не залишається надто інертною, щоб докладно поміркувати над цим, та не користується порожніми гаслами, що дані їй іншими для самовиправдання.

Та проте якраз слово «богослужіння» надзвичайно живе за своїм родом і так ясно говорить людям саме за себе, що при наявності лише деякого відчуття навряд чи можна було б використовувати його для того, що сьогодні ще цим називають, хоча земна людина вважає, що просунулася далеко вперед.

Богослужіння повинно стати живим, щоб це слово постало в реальності разом з усім, що воно несе в собі. Воно повинно проявитися в житті. Якщо я спитаю, що ви, люди, розумієте під служінням, тобто під службою, то жоден не відповість інакше, ніж словом – трудитися! Це абсолютно ясно перебуває вже у слові «служіння», і щось інше при цьому взагалі не можна уявити.

Природним чином, і на землі богослужіння – це не що інше, як праця тут, на землі, у сенсі законів Бога, земна діяльність, що вібрує в них. Утілення Волі Бога в діяння на землі!

А цього бракує повсюди!

Хто ж намагається служити Богові в земній діяльності? Кожний думає при цьому лише про себе, почасти про тих, що близькі йому на землі. Але він вважає, що служить Богові, коли молиться Йому!

Лише подумайте хоч раз самі, у чому тут, власне, полягає служіння Богові? Адже це все, що завгодно, крім служіння! Такою є одна частина так званого сьогодні богослужіння, яке включає молитву. Друга частина, тлумачення Слова, записаного людською рукою, може розглядатися, знов-таки, лише як навчання для тих, хто при цьому справді намагається досягти його розуміння. Адже байдужі та поверхові все одно не беруться до уваги.

З повним правом кажуть «відвідати» богослужіння або «побувати» на богослужінні. Це правильні вислови для цього, які говорять самі за себе!

Але Богослужіння людина повинна виконувати сама і не стояти при цьому осторонь. «Просити» не означає служити, бо при проханні людина зазвичай хоче дещо отримати від Бога, тут Бог має дещо для неї зробити, але це, врешті-решт, дуже далеке від поняття «служити». Тобто прохання та молитви не мають нічого спільного з Богослужінням.

Імовірно, це без труднощів буде зрозуміло кожній людині. Адже в усьому, що робить людина на землі, повинен бути зміст, вона не може зловживати дарованою їй мовою, як їй заманеться, не завдаючи шкоди самій собі. Те, що вона не набула знання про силу, яка криється і в людському слові, не в змозі її від цього захистити.

Це її помилка, якщо вона це випустила! І тоді вона підлягає наслідкам хибного вживання слова, що стає для неї перешкодою, замість того щоб сприяти їй. Самодійне прядіння всіх первозданних законів Творіння не зупиниться та не сповільниться через упущення людей, усе, що вже пущене в рух у Творінні, йде своїм ходом з найбільшою непохитною точністю.

Це те, про що люди ніколи не замислюються і тому також на шкоду собі не звертають на це уваги. Навіть у найменших, найбільш незначних речах це завжди має відповідний прояв.

Хибне саме по собі позначення таких зборів висловом «богослужіння» чимало сприяло й тому, що люди не здійснювали істинного Богослужіння, бо кожний гадав, що зробив уже достатньо, коли побував на такому богослужінні, яке ніколи не було справжнім Богослужінням. –

Називайте такі збори годиною спільного Богошанування, що принаймні наблизилося б до їхнього змісту і деякою мірою виправдало б також призначення спеціальних годин для цього, хоча Богошанування може полягати та виражатися також у кожному погляді, у всьому мисленні та поводженні.

Мабуть, багато людей тепер подумає, що це просто не є можливим без того, щоб не здаватися штучним, надто умисним. Але це не так. Чим більше проявляється істинне Богошанування, тим природнішою стає людина в усіх своїх учинках, навіть у своїх найпростіших рухах. Тоді вона вібрує у чесній вдячності своєму Творцеві та насолоджується Його милостями у найчистішій формі.

А сьогодні, у свято Святої ночі, перенесіться на яке-небудь земне богослужіння.

У кожному слові мала б вібрувати тріумфуюча вдячність, відчуття блаженства за милість, якою Бог колись обдарував людей. Наскільки ця милість узагалі може бути оціненою людьми, бо повністю осягти її справжню велич людський дух не здатний.

Але де б ви це не шукали, все даремно. Радісний злет до світлих височин відсутній! Ні сліду вдячного тріумфування. Часто відчувається навіть якась пригніченість, що походить із розчарування, яке людина не може собі пояснити.

Повсюди можна знайти лише одне, дещо, що передає природу богослужінь усіх віросповідань, наче висічене найгострішим різцем, що характеризує або примушує до виразного втілення все те, що вібрує в богослужінні: через голоси усіх проповідників монотонно тягнеться понуре звучання, яке в безперервному повторюванні стомлює та, наче сіра заволока, лягає на душі, що засинають.

Проте іноді це звучить також як приховане тужіння за чимось утраченим! Або за незнайденим! Підіть самі та послухайте. Повсюди ви знайдете ці дивні прикмети, що впадають в очі!

Люди не усвідомлюють цього, але, користуючись усталеним висловом, можна сказати: так виходить саме собою!

І в цьому криється істина. Так мимоволі виходить у проповідника, і це цілком ясно показує, в якому роді вібрує все богослужіння. Тут не може бути й мови ні про радісний злет увись, ні про полум’яний спалах, а є лише тьмяне, слабке тління, яке не має сили вільно здій­нятися ввись.

А там, де проповідник не «відгукується» на тьмяне, слабке вібрування такого богослужіння, коли воно його не зачіпає, що рівнозначно певній теплохладності або свідомому відстороненню, усі слова здаватимуться єлейними, подібними до міді дзвінкої, холодними, без теплоти, без переконання.

В обох випадках бракує запалу переконання, бракує сили переможного знання, яке в тріумфуючій радості хоче сповістити про це всім ближнім!

Коли, як зі словом «богослужіння», позначення, що збиває з пантелику, вживається для чогось, чий зміст не такий, як про це свідчить слово, то ця помилка має наслідки. Сила, яка могла б бути при цьому, вже з самого початку ламається через вживання хибного позначення, не може ожити справжнє, одностайне вібрування, бо через позначальне слово постало інше поняття, яке потім не здійснюється. Проведення богослужіння суперечить тому, що зі словом «богослужіння» як образ постає у найбільш внутрішньому відчутті кожної людини.

Ідіть та вчіться, і ви невдовзі розпізнаєте, де саме вам пропонується істинний хліб життя. Перш за все, використовуйте ваші спільні збори як години благоговійного Богошанування. А Богослужіння проявляйте в усіх діяннях свого буття, в самому житті, бо цим вам і слід служити своєму Творцеві, у тріумфуючій вдячності за милість – дозвіл на буття!

Зробіть усе, про що ви думаєте та що вчиняєте, служінням Богові! Тоді це принесе вам той мир, за яким ви тужите. І навіть якщо люди тяжко утискуватимуть вас, через заздрість, через злобу або через низькі звички, ви нестимете мир у собі завжди, і врешті-решт він дозволить вам подолати і всі труднощі!